Більше
40 з 418
Молитовні роздуми "Великий піст - час здіймання масок"
Люди (2)
| |||||
Сторінка 1 з 28
Великий піст – час знімання
масок
Сценарій Хресної Дороги
Священик: Разом з тобою, Ісусе, ми
хочемо пройти цю Хресну Дорогу.
Нехай це розважання стане для нас
стимулом для праці над нашими
недоліками. Нехай це буде для нас
часом знімання масок.
Претерпівший за нас страсти, Ісусе
Христе, Сину Божий, помилуй нас!
(3р.)
Сторінка 2 з 28
Стація 1
ПИЛАТ ЗАСУДЖУЄ ІСУСА
ХРИСТА
Слава страстям Твоїм, Слава
доготерпінію Твоєму, Господи!
"Це людина". Перш ніж Пилат помістив
на хресті напис "Ісус Христос, Цар
Юдейський", він називає Ісуса простим,
але глибоким титулом: "Ось людина".
І цієї людяності не знищить біль
бичування. Не спотворить терновий
вінець. Не відбере знущання чи
насмішка.
Стоячи перед Тобою, Ісусе, прошу,
допоможи мені зняти маску гордості,
маску вивищення себе перед іншими,
маску, яка не дозволяє бачити перед
Сторінка 3 з 28
собою слабких і знедолених. Ісусе,
допоможи мені бути людиною
покірною.
Помолімося за покору перед іншими.
Отче наш…Богородице Діво… Слава: І
нині:
Претерпівий за нас страсти, Ісусе
Христе, Сину Божий, помилуй нас!
Stsenariy_Khresnoyi_Dorogi.doc
Театральне дійство
про
життя св. свмч. Йосафата Кунцевича, ЧСВВ
Ведучий: У всіх важких часах для Церкви
Бог, дбаючи про своє вибране стадо, посилає у світ святих, щоб вони стали
світлом, яке допомагає іншим відшукати правдиву дорогу в темряві. Таким світлом
для вірних нашої Церкви є священномученик Йосафат…
Сьогодні, просячи у святого
Йосафата єдності для нашого народу, хочемо цією виставою пригадати його життя і
чесноти, щоб ми скріплені святою вірою, його наслідували…
(Входить мати із
малим Іванком)
Іванко: Мамо у нашому городі вже
розквітла троянда… тепер вона стане чудовою прикрасою нашого подвір’я.
Мати: Цієї неділі ми, коли будемо йти
до церкви візьмемо її і поставимо біля ікони Матері Божої або біля розп’яття.
Іванко:
Чому? Вона така гарна, тільки-но розпустилася.
Мати: Той, хто любить – не шкодує для
любого нічого, так і Бог нічого для нас не шкодує і для нашого вічного щастя
віддав свого єдинородного Сина… Тому, і ми даємо Богові що найкраще…
Іванко:
Мамусю, а можна я вже… зараз понесу до церкви цю квітку?
Мати: Так,
звичайно.
(Іванко бере квітку і з мамою за руку йдуть до церкви, кладе квіти біля
розп’яття, хреститься і пильно вдивляється)
Іванко: А що
означає ця ікона? (розп’яття)
Ведучий: Побожна
мати як могла, так і пояснювала дитині, що це Спаситель світа, який із любові
до людей зійшов із неба на землю, дав себе прибити до Хреста, щоби лише спасти
людей від пекла і відчинити їм небо. Дивився хлопчина широко відкритими
оченятами, з любов’ю на Розп’ятого Христа й «у тій хвилі почув я, - згадував
пізніше св. Йосафат, - як із боку Розп’ятого Христа випала палаюча іскра і
впала мені в серце, й від того часу загорівся до св. Церкви й св. Обряду такою
великою любов’ю, що через тридцять років я ні разу не пропустив церковного
правила…»
…Хлопчина зростав роками і мудрістю, добре вчився, був
послушний. Батько вирішив відправити його навчатися купецького ремесла до свого
знайомого купця Поповича у Вільно… Тут у великому місті перед молодим юнаком
виникали сумніви як поступити у житті, як встерегтися від гріха. Добрим
захистом є церква, але яку вибрати, яка правдивіше, так багато різних конфесій.
Не мав він ще тоді з ким порадитися, кому розкрити свої сумніви
(пісня «Дорога душі»)
Ведучий: Вдався
до найкращого порадника – Господа Бога з ревною просьбою.
Іван (лягає на підлогу і молиться): Боже, так тяжко знайти правду. Усі
говорять, що істина на їх стороні, у кожній церкві кажуть, що лише у ній є Бог,
а решта всі церкви відступницькі. Невже тих правд є кілька, невже нема однієї
чистої правди для всіх? Моє серце немов не має фундаменту, так важко з цим
жити. Допоможи у моєму виборі, допоможи мені знайти правдиву церкву.
Ведучий: Бог не залишив свого вибраного
слугу, просвітив його розум і серце. В одній хвилі Він дозволив Іванові пізнати
правду. Тоді ж відійшли всі сумніви, його розум просвітився, а він з великою
радістю приєднався до малого числа з’єднаних із Римським Престолом… Відтепер
настала зміна у його житті. Пізнавши раз правду вірно тримається її і згідно з
нею налагоджує своє життя. Молиться, спішить до єдиної у місті з’єднаної церкви
Св. Трійці, там прислуговує, співає у хорі, прикрашає престоли, а у вільні
хвилини згадує чого просив Христос в Оливному городі – ЄДНОСТІ:
(Лунають
слова Ісуса Христа): «Отче, молю за тих…які увірують в
мене, щоб усі були одно, як ти Отче в мені, а я в Тобі, щоб вони у нас були
об’єднані; щоб світ увірував, що Ти мене послав… І славу, що Ти дав мені, я дав
їм, щоб вони були одно, так само як і ми – одно. Я – в них, і Ти - в мені, щоб
вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене» (Ів.17,20-23).
Ведучий: Сам Іван згадуючи ці Христові
слова, молиться і просить: «Щоб усі були одно»… Про своє майбутнє він вже
вирішив, і, зробив рішучу і незворотну постанову іти за Христом і не змінив
своєї думки навіть після розмови з Поповичем, який обіцяв віддати за Івана свою
дочку та ціле своє майно. Майбутній святий
бачив вже інші – духовні скарби та чернечу посвяту…
Пісня «Дорога душі» або «Сьогодні
прощаюся з рідним порогом»
Картина
І
(1604 р. Монастир
Св. Трійці у Вільнюсі. Келія о. Архімандрита. Перед іконою горить багато
свічок. Стук у двері. Входить кум, місцевий урядник)
Кум: Моє вшануваннячко Вашій
архимандричій величності! Що тут мій кум поробляє?
Архимандрит: Ого-го! Кумасю! Це вже як
прийшов, то обов’язково якусь справу маєш…
Кум: Та ти розумієш, дочка з
чоловіком посварилася, ворогують, біда страшна… Треба їй помешкання, а де я
піду з такими проблемами, як не до мого кума.
Архимандрит: Та в мене цілий монастир
порожній, монахи порозбігались вже давно, у келіях тільки павучки і миші
живуть…
Кум: Але ж у
тебе тут немало було тих монахів.
Архимандрит: (нервово зривається з крісла і прямує до свічок) Повно було! (показує на свічки) а зараз (подувом
гасить свічки) як вітром здуло… Але я не шкодую… Знаєш скільки з ними
клопоту: то проблеми духовні, то матеріальні, то спокуси, то молитви замало, то
видіння якісь бачать, то сповідатися щомісяця, то книги нові для них шукай… –
одна суєта з ними!
Кум: Ну от і
добре, зате місця в монастирі тепер
досить. То я незадовго прийду?...
Архимандрит: Буду радий своєму кумові
допомогти, але і він нехай не забуває:…монастирські поля ще не зорані…
Картина
ІІ
(Стук у двері)
Архимандрит: Увійдіть! (потиху) кого там ще
біда несе?
(Входить Іван Кунцевич)
Іван: Слава
Ісусу Христу!
Архимандрит: Слава Богу навіки, сину! Чий будеш? Чого хочеш?
Іван: З
родини Кунцевичів. Прошу, все чесний отче, мене в монахи постригти.
Архимандрит: Хм...У монахи…Хм…З роду ти
відомого…Ну входи…Побачимо, що з тебе буде… (провадить
його).
Ведучий:
Княже місто Вильно. Монастир св. Трійці, не дивлячись на свою славну історію,
зараз у нужденному стані. Вже від 20-ти років управляє ним міська рада.
Монастир та його фундації надзвичайно занедбані, розкрадені світськими людьми,
які навіть у самому монастирі поробили собі помешкання. Для вжитку ченців
залишилося 3-4 келійки. Ченців було декілька і їх число меншало, а коли в
1604 році Іван Кунцевич постукав до монастирської брами, йому мусів відчинити
сам Архимандрит – тодішній одинокий мешканець-чернець. Дивно йому було, що
Кунцевич погордив наслідством і прийшов сюди – вибрав таку непевну і трудну
долю. Бо по-людськи – це було шаленством.
|
Картина
ІІІ
(Спів
хору. Входить архимандрит у мантії та з церковною книгою. За ним Йосафат у рясі
зі свічкою в руках. Перед іконою Йосафат клякає. Відбувається постриг)
Архимандрит: Постригається раб Божий Іван і
нарікається новим ім’ям Йосафат. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Йосафат (молиться): Навчи мене
Боже любити тих, що ненавидять, вибачати кривдникам, дарувати надію для
безнадійних, радість для засмучених, бути світлом та провідником для незрячих.
(Спів хору
продовжується)
(Йосафат кладе свою
свічку на місці погаслих свічок перед іконою)
Картина
ІV
(Входить Іван Вилямин Рутський)
Рутський:
Слава Богу, Йосафате, нарешті я тебе знайшов!
Йосафат: Слава навіки, товаришу! Якими дорогами
навідуєшся в обитель святу?
Рутський: Мій брате, не відвідати, а залишитися я прийшов
сюди. Важко дивитись, як народ наш у нужді і тьмі живе. Життя своє для нього
посвятити хочу. (Запалює одну з погаслих
свічок від Йосафатової свічки).
Йосафат:
Ходімо до настоятеля... Як я радий бачити тебе тут.
Ведучий:
Іван Вилямин Рутський, в чернецтві – Йосиф. Надзвичайна особистість.
Вихований у кальвінізмі, однак з переконання переходить в католицизм.
Навчається у Вюрцбурзі, Празі, Римі. Доктор філософії та богослов’я. Людина
великих здібностей. За порадою самого Римського Архієрея вирішує посвятити
своє життя для Руської Церкви та народу. З 1607 року два світочі Йосафат
Кунцевич і Йосиф Вилямин Рутський починають своє спільне служіння Богу і
Церкві в монастирі св. Трійці. Скромно, але певно і рішуче починається
реформа Василіянського монашого життя. Число ченців щораз більшає. Тепер
Рутський навчає їх правд віри, Отців Церкви, засад чернечого життя за творами
св. Василія Великого. Йосафат – Літургії та чернечого уставу. У монастирі
окрім цього починає функціонувати семінарія для єпархіального клиру.
Оживляється і парафіяльна робота. Відновлюється церква і монастир. Храм
відчинений цілими днями і майже увесь день у ньому приносяться молитва. А
молодь, як квіти до сонця тягнуться до церкви і до духовного життя. Однак
такий успіх викликав також і страх та ненависть у злобних і заздрісних
серцях. Не одна трудність ще чекає на Йосафата і його духовних синів.
|
Картина
V
(Келія архимандрита
Сінчилла. Стук у двері. Входить кум)
Архимандрит: Про-о-ошу! Спокою ніколи не буде.
Кум: Моє вшануваннячко Вашій
архимандричій достойності!
Архимандрит: Ну, ну! Яка на цей раз трагедія?
Але попереджаю: селити нема де. Пів монастиря – твоя родина, а другу половину
вже нові монахи займають.
Кум: От про цих монахів я і хочу
поговорити. Що виробляють твої Йосафат з Рутським та їх монахи? Це ж явні
вороги Православної Церкви та руського народу. Вони не слухають єпископів, які
до них звертаються. Ворогують із Сеймом. Відстоюють Унію і цим роз’єднують
народ. Братство незадоволене. Твій Йосафат їздить по усіх парафіях нашої
округи, переконує клир, відводить від істини простолюддя. А на нього поглянь:
посник, святець знайшовся! Подвижник!... – Фарисей, лукавець, душехват. А що
найважливіше: молодь наша марить їхніми ідеями. Чи не диявольська це справа, що
за тими двома вже тепер згідні іти половина наших синів?...
Архимандрит: Я думав над цим, куме, і мені не
є легко з цими молодими. Йосафат – побожний. Він для нас гарне прикриття, як
козир. Але тільки тоді, коли без Рутського. Розділити їх треба.
Кум: Зараз
розберемося (прямує до виходу і впускає
юрбу, яка вводить Йосафата).
Архимандрит: Отче Йосафате! (падає навколішки) Рятуйте, змилуйтесь
над Руською Церквою, ви одинока надія цілого міста.
Йосафат: Про
що ви? Думаю вам краще звернутися до Вилямин Рутського.
Кум: Залиши Рутського й Іпатія, вони
не свідомі свого блуду! Вони знищують і Церкву, і націю своєю Унією.
Йосафат: Ви помиляєтесь! З’єднання зі
Вселенським престолом – єдина можливість врятуватися від московських
загарбників. Це єдино правильна дорога для нас.
Кум: Та що з ним говорити, порішити
та й усе. Хлопці хапайте і в’яжіть його (хлопці
рішуче в’яжуть руки). Ну як тепер скажеш? (хлопці шарпають Йосафата). Мовчиш?
Архимандрит: Думаю йому треба дати трохи часу
подумати. (до Йосафата) У тебе немає
вибору, Йосафате. І правда, і народ за нами. Люди нас швидше послухають. Ти ще
молодий.
Кум: Пустіть. Він зрозумів, що проти
народу – це, як проти Бога! Іди, маєш до завтра час.
Ведучий:
Намагання змовників роз’єднати Йосафата з Рутським, чи захоплення монастиря
св. Трійці силою, суди й очорнення, а навіть замах на життя Митрополита
Іпатія Потія не змогли перешкодити тим Божим справам, що зростали в Церкві.
Божа правиця супроводила своє, ще поки незначне, але мужнє стадо. Вже в 1611
році на місце підступного Сінчилла архімандритом Віленської обителі стає
Йосиф Рутський. А два роки згодом, коли йому передано провід над усією
Церквою, поставлено Київським Митрополитом, архімандритом найбільшого
духовного осередку та вогнища Унії – монастиря св. Трійці стає Йосафат. Три
роки він сповнює ці функції. Направду мав бути щасливим: там, де десять років
тому прийшов до зруйнованого монастиря єдиний новий чернець – тепер, у
відновлених мурах проживало кілька десятків молодих подвижників. Засновуються
дочірні доми в Супраслі, Битені, Жировицях. Потій запевнив легальність Унії,
Рутський дав організацію і науку, але дух був його, Йосафата. Це він був
учителем, проповідником, полемістом, сповідником, живим прикладом, жаром!
|
Картина VІ
(Входять селяни. Один несе сокиру, інший – оберемок дров. Розмовляючи між
собою, беруться до роботи)
Семен: Ну
дочекалися ми нарешті священика. Отець Йосафат – це справді ангел.
Гриць:
Так, але Смотрицький говорить, що Йосафат з Рутським – латинники, що вони
погублять Церкву й народ, що сіють ворожнечу.
Семен: Це
все дурниці! Я того року був у Вильні на ярмарку. Так там говорили, що був у
нашім монастирі, так тимчасово, утікав від когось, здається, сам Ігнатій –
московський Патріярх, зі своїм секретарем, греком Еммануїлом. Так ось, той
Патріярх певно хотів підсміятись з уніятів, тому й завітав до монастиря у
Вильні. Але, чоловіче, як побачив що там усі обряди у великій чистоті і красі
зберігаються, а життя монахів ревне і богобоязливе – сам уніятом став, і
секретар його також.
Гриць: В
мене вдома в Яблунці всі кажуть, що він – душехват.
Семен: Так,
але для кого він душі захоплює? Для неба, чоловіче. Я за твого Сінчилла
десять років висповідатися не міг. А Йосафат – святець. І монастир, і місто
підняв, а то руїни були.
Гриць: Правий,
ти Семене, сам я ще не бачив такої людини як він. У нас, в Яблунці, піп вслід
за ним кидав камінням, а він з любов’ю до нього дальше відноситься.
|
Картина
VIІ
Ведучий: Ознакою Божих вибранців є велика
любов до убогих. Ця чеснота у Йосафата була якнайсильніше розвинена. Будучи ще священиком
він ревно опікувався убогими. Став їм правдивим батьком. Громадою ходили за ним
бідняки, забігали поперед нього й представляли свої потреби. Для кожного
знаходив він пораду, потіху і допомогу. Скільки міг годував їх із монастирської
кухні, або сам ходив по багатих хатах і просив милостині для вбогих, а потім
розділював між ними. Якщо не міг їм допомогти, то дуже сумував. Бог, бажаючи
показати свою вподобу в цій великій любові до ближніх, робив не раз дивні речі:
(Розмова ченців Аполлінарія
і Модеста)
Аполлінарій: Знову обід, а братії нема що на
стіл подати. Не знаю чи дзвонити, чи ні, бо й так нема що їсти.
Модест: Як то нема нічого? Та ж вчора
ввечері привезли до монастиря аж дві підводи різних харчів, тож братія і
половини з того не з’їла.
Аполлінарій: Братія то не з’їла, але сьогодні
до обіду знаєш скільки убогих приходило до нашого монастиря, тож отець Йосафат
казав усе роздати їм, то я навіть і печі не розпалював, бо і так нема що
варити.
Модест: Та
дзвони! Хай піде братія хоч помолиться і від праці відпочине.
(Дзвінок і зараз же
стукіт у двері)
Аполлінарій: Хто там?!
Прибулий (із-за дверей): Тут для вашого дому наш
господар велів харчів привезти!
Модест: Ти глянь як Бог, дійсно, не забув
за своїх вибраних. Тут і вареники і борщ і навіть якась курка смажена, якраз на
час обіду, ніби наперед замовлено. А я вже хотів нарікати на нашого
отця-ігумена.
Ведучий: Святий Йосафат заради єдності
багато постив, молився, носив волосіницю, стояв босоніж на камені під час
морозу, що аж ноги примерзали, також часто себе бичував. У житті він цього не
показував, а в розмовах із нез’єдиненими щиро переконував у правді. Мав велику
відвагу в оголошенні правди, бо навіть мав відвагу відвідати православний
Києво-Печерський монастир, куди й сам Митрополит не наважувався зайти, бо
монахи цього монастиря горіли великою ненавистю до Унії. Та Йосафат цього ж дня
коли прибув до Києва подався до Києво-Печерської Лаври.
Православний монах: Задзвони в усі дзвони, бо той
душехват Йосафат іде до нас. Скликай чимдуж усіх.
Ведучий: Знявся великий крик. Одні його
лаяли, одні глузували, дехто навіть кричав, щоб у Дніпрі втопити. Пора
покінчити зі зрадником та ошуканцем, що руйнує Православну Церкву!
Православний монах: Ти чого прийшов?
Брати, я прийшов, щоб поклонитися святим місцям, віддати
шану мощам слуг Божих. Нема в мене лихих замірів і бажаю вам тільки добра. Я
всім серцем радію, що бачу стільки монахів і охоче залишуся з вами, якщо на
основі св. Письма й наших церковних книг доведете мені, що моя дорога хибна.
Ведучий: Довго просив їх принести свої
святі книги, але таки дочекався і тоді відчитав їм архиєрейську молитву Ісуса
Христа на Тайній Вечері, та всі грізні притчі про поділене царство, та багато
інших доказів зачитав їм та показав, що й самі вони моляться за те, що перед
хвилею проклинали.
Йосафат: Чи
можна назвати зрадником того, хто чинить єдність?
Ведучий: Не вміли всього цього довести,
але вперто стояли на своєму. Хіба в тому переконав, що визнали його людиною
томлячою в Святому Письмі і вже без ворожості провели його до житла Рутського,
який був певний, що вони несуть йому мертвого Йосафата.
Ведучий: Влітку 1617 року, на
василіянській капітулі Митрополит Рутський вручив Йосафатові грамоту, що
іменувала його коад’ютором архиєпископа Полоцького з правом наступництва та
єпископом Вітебським і Мстиславським. Таке вивищення приймає Йосафат дуже
неохоче, тільки задля послуху і добра Церкви.
|
Йосафат (молиться): «Господи, дай мені мудрість, що, згідно зі святими Твоїми намірами, веде до
злуки Церкви під одним зверхнім Пастирем – Вселенським Архієреєм. Дай мені
мудрість те діло святого з’єднання цінити, любити, для нього й життя посвятити»
Картина VIІІ
(Входять селяни)
Семен: Кажуть, що наш отець духовний
– вже єпископ!
Гриць: Так воно і є. та щоб таку золоту
людину тримати тільки для Вильна. Ціла Україна і Білорусь чекає на його
працю! А ходить в тій самій рясі і єпископської мантії немов би стидався.
Семен: І такий простий залишився
далі?
Гриць: Та певне, Семене! Для кожного
знайде гарне слово, має час і до хатини зайти і пересповідати усіх.
Семен: Тільки щоб його послідовники
такими були.
|
Картина
ІХ
(Входять монахи
Аполлінарій і Модест із книгами)
Аполлінарій: Наш Архиєпископ знову нові книги написав.
Модест: Чув! Професор Фебрицький дуже
схвалював «О крещенію Владимира» і «О фальшованію писем слов’янських», а його
«Катехизм» перед Митрополитом рекомендував для всього клиру.
Аполлінарій: Але, знаєш, є люди лукаві і
зависні. Недавно Смотрицький написав свою книжку проти Унії, а Скарга публічно
виступив у сеймі проти Йосафата.
Модест: А у Вітебську недавно надрукували
на листівках звернення повне бруду та неправди про владику Йосафата з закликом
відібрати катедру та передати її Смотрицькому, у руки нез’єднаних.
Аполлінарій: Важко зараз владиці.
Модест: Чому
люди такі осліплені і нечулі? Чому за любов платять ненавистю? Чому правда і
пророки завжди відкидаються?
Ведучий: Якщо квіти розпускаються їх
зрізають і прикрашають ними свої оселі. Якщо люди доходять до досконалості, Бог
їх кличе до неба. Так і зі святим Йосафатом. Коли його перестерігали і казали,
щоб оберігався, бо всюди загрожує йому смертельна небезпека, на це він їм
відповідав весело:
Йосафат: Бажаю бути з Христом!
Ведучий: Чим ближче був до смерті, тим
частіше і радісніше говорив про неї:
Йосафат: Нічого
більше не бажаю, як смерті за єдність, за Христа і голову Церкви… Мені ніхто
нехай не робить перепони вмерти за мого Бога і за святу єдність.
Ведучий: …Знає що його чекає смерть у
Вітебську, не просить собі охорони, а радо відмовляється і так як і наш
Спаситель, спішить до Єрусалима, пророкує учням про свою смерть, так і святий
говорить:
Йосафат: Знаю
добре про змову… Тішуся, що йду на певну смерть… лише я загину… ніхто крім мене
не вмре…
Ведучий: В неділю 12 листопада 1623 року
дзвін тривоги бив на Вітебському Народному Домі ще з самого ранку. Засліплений
ненавистю, натовп зібрався біля хати владики. Священик Ілля лихословив його,
люди стояли, не дивлячись у вічі один одному…
(Ведучий робить
паузу… вибігають розбишаки, копають і знущаються з Йосафата…все триває лічені
секунди і знову текст ведучого)…
Ведучий: …Напасники кинулись на святого:
один з палицею, другий з сокирою і повалили на землю…із розтятої голови потекла
кров, з-під старої ряси було видно полатану сорочку і тверду волосіницю.
Відгомін натовпу: Вбий, забий!
(на фоні тривожної
мелодії чути голос Йосафата):
Йосафат: Не свідомі
вони… Не постав їм за гріх… Да будуть єдино всі…
Ведучий: Тіло поволокли до ріки Двіни,
прив’язали каміння до ніг та скинули стрімголов у воду. А місто завмерло…
(Тривожна мелодія
продовжується і переходить в тропар до св. Йосафата. Під час співу тропаря всі
учасники вистави виходять на сцену... Входить ангел, який тримає в руках вінок
і сокиру, знаряддя вбивства св. Йосафата…Лунає тріумфальна мелодія, після якої голос
Папи проголошує Канонізаційну Буллу)
«Пій, єпископ, слуга слуг Божих… На честь святої і неподільної Трійці, на
поширення Католицької віри, зріст та окрасу християнської релігії, владою
Господа нашого Ісуса Христа, святих апостолів Петра і Павла, і нашою, по зрілій
застанові, по частім призиванні Божої допомоги та за порадою достойних братів,
Святої Римської Церкви кардиналів, патріярхів, примасів, архиєпископів і
єпископів, згаданого блаженного Йосафата, архиєпископа полоцького, руського
обряду, з Чину Святого Василія Великого, бути СВЯТИМ ми вирішили і визначили та
й у список святих мучеників вписали…»
(Після виголосу всі
разом співають пісню «До Йосафата нині» (або якусь иншу)
Ще можна разом
сказати такі слова:
Йосафат Святець великий нашого народу, хай випрошує нам з неба мир,
єдність, свободу!
J От і всьо! J
Немає коментарів:
Дописати коментар